ЧОМУ В ЧОРНОМУ МОРІ ТАК БАГАТО ВИДІВ-ПОСЕЛЕНЦІВ?

          Понт Евксінський – гостинне море. І це твердження стосується не лише мореплавців, а й екзотичних морських мешканців. Багатьом з них, випадково або цілеспрямовано заселеним в нові умови, Чорне море виявилося набагато кращою домівкою, ніж історична батьківщина (або, як кажуть біологи, природний ареал). Багато чужинців на новій батьківщині непомітно облаштовуються в новій екосистемі, нічого суттєвого в ній не змінюючи. Наприклад, молюски мія (Mya arenaria) із Північної Атлантики та анадара (Anadara kagoshimensis) з Індонезії прижилися у Чорному морі і наразі є цілком органічною частиною фауни. Однак нерідко поселенці розмножуються з надзвичайною швидкістю, і тоді вони можуть конкурувати з місцевими видами аж до повного їхнього витіснення, виїдати місцеву флору та фауну, не готову до такого тиску нового «сусіда». Такі види називаються інвазивними. В історії Чорного моря приклади біоінвазії далеко не поодинокі – завезена з Тихого океану кефаль піленгас (Planiliza haematocheila) на фоні зменшення чисельності місцевих видів кефалі склала їм сильну конкуренцію, в частині чорноморських країн їх довелося віднести до видів, що охороняються. Завезений ще в кінці 1940-х із Японського моря хижий черевоногий молюск рапана (Rapana venosa) повністю винищив усю чорноморську популяцію устриці та сильно підірвав запаси мідій. Але найпотужнішим ударом по екосистемі Чорного моря стало випадкове заселення реброплаву мнеміопсісу (Mnemiopsis leidyi), вперше поміченого в Чорному морі наприкінці 1980-х років. Цей типовий вид желетілих (більше 99% маси його тіла складає вода, як у медуз) – активний хижак, що харчується планктоном, ікрою та личинками риб. Природний ареал цього виду – опріснені затоки атлантичних берегів Північної Америки.  Він має таку високу плодючість та швидкі темпи росту, що до кінця 1980-х років загальна біомаса мнеміопсісу в Чорному морі наблизилась до одного мільярда  тон. За такої чисельності він перетворився на серйозного харчового конкурента пелагічних риб, а як споживач їх ікри та личинок став прямим їхнім ворогом, що у 1989-1990 рр. призвело до катастрофічного зниження уловів хамси, або європейського анчоуса (Engraulis encrasicolus). Тільки коли в кінці 1990-х у Чорному морі поселився також випадково завезений інший вид реброплавів із північноамериканських вод – берое (Beroe ovata), який в природному ареалі харчується мнеміопсісом, чисельність останнього значно зменшилася (берое кожного року виїдає до чверті популяції мнеміопсісу), і популяція хамси почала відновлюватися.

          Нові види потрапляють у Чорне море кількома шляхами. Перш за все, шляхом природної міграції із Середземного моря через Босфор. Так виникла значна частина (біля 80%) всієї сучасної фауни, яку зараз ми вважаємо «корінною» чорноморською, і цілком логічно, що процес такої міграції досі продовжується. Адже до з’єднання Чорного моря із Середземним (тобто близько 5-7 тисяч років тому – дуже мало в геологічному розрізі часу!) його населяли напівпрісноводні види, які зараз збереглися в Каспійському морі і найбільш прісних ділянках Чорного, як їх тепер називають «понтокаспійські релікти» (яскравий приклад – осетрові риби). 

          Інший шлях потрапляння чужоземних видів – перевезення з баластними водами суден. Саме так в чорноморські води потрапили і рапана, і мнеміопсіс, і берое, і багато інших видів. В Чорному морі краще за все приживаються види, які у себе «вдома» заселяють дельти та естуарії річок, де солона вода перемішується з прісною. Солоність Чорного моря вдвічі нижча за океанічну, тому види, що живуть в таких опріснених водах, потрапивши сюди, знаходять ніби «гігантський естуарій» і отримують небачені в себе вдома умови для масового розвитку.

         Втім, Чорне море не лише страждає від непроханих гостей, але й саме стало джерелом біологічних інвазій для інших країн – адже судноплавство здійснюється у всі напрямки світу, і баластні води суден здійснюють обмін фауною і флорою між морями, віддаленими на тисячі кілометрів. Так, в Північній Америці саме чорноморські види (до речі, понтокаспійські релікти) – двостулкові молюски роду дрейсена (Dreisena polymorpha) та бичок-кругляк (Neogobius melanostomus) заселили Великі Озера і стали там справжнім лихом. Бичок-кругляк в останні роки завезений також до Балтійського моря, де теж став масовим агресивним інвазивним видом, що відбилося на риболовній галузі усіх країн Балтії.

    З оригіналом можна ознаймоитись тут