ЯК РАПАНА ВПЛИНУЛА НА ЖИТТЯ МОРЯ І ЛЮДЕЙ?

          Рапана (Rapana venosa) – найбільший молюск Чорного моря, довжина якого сягає 19 см, а вага мушлі до 300 г, вперше був тут зареєстрований одразу після Другої світової війни, у 1946 р. в Новосибірській бухті. Є припущення, що рапана потрапила з Японського моря разом з баластними водами суден. Ненажерливий хижак, у якого в Чорному морі практично немає природних ворогів (в природному ареалі рапану поїдають морські зірки, але в Чорному морі вода для них занадто прісна), вже через кілька років винищив Гудаутську устричну банку в Абхазії, де були зосереджені найбільші запаси устриці. Сьогодні устрицю занесено до Червоної книги усіх чорноморських країн. На щастя, останнім часом з’явились свідчення відродження популяції чорноморської устриці біля берегів Грузії.

          Сьогодні рапана із екзотичного поселенця перетворилася на володарку донних біоценозів і ввійшла до числа найбільш масових чорноморських молюсків. Пройшовши принаймні сотню метрів уздовж моря біля гирла Дунаю до Дніпра, ви обов’язково знайдете на піщаному березі скупчення незрозумілого вигляду невеликих (3-4 см) мішечків гачкоподібної форми від білуватого до світло-фіолетового кольору. Це яйця рапани – свідки благополучного існування їх батьків.

          Рапана, покінчивши з устрицею, тепер становить серйозну загрозу для мідії – нового головного об’єкту її харчування. Наразі загальна чисельність рапани продовжує зростати,  а єдиним «хижаком», який контролює її чисельність, є людина. Наприклад, в Туреччині щороку виловлюється близько 1000 тон м’яса цього делікатесного молюска. Хороші харчові якості м’яса і декоративність раковини зробили рапану популярним чорноморським біоресурсом і навіть створили нову професію – «збирачі рапани». Сьогодні м’язова нога молюска – затребуваний товар для багатьох причорноморських ресторанів та кафе, а яскраво-помаранчевий внутрішній шар та гарна спіралеподібна форма раковини – популярний матеріал для любителів сувенірів на пам’ять про Чорне море.

          Цікаво, що при збереженні тенденції збільшення чисельності рапани, на березі не вдається знайти її раковини менші за 2 см. Можливо, її личинки, які ведуть планктонний спосіб життя, при переході до донного мають тендітну раковину, і у випадку ранньої смерті вона перетирається хвилями ще до того, як буде викинута на берег. Підтвердженням цьому слугує велика кількість дрібної живої рапани в обростанні природних та штучних субстратів.

          Однак раковини дорослих рапан виявилися не лише бажаним сувеніром для туристів, а й новою домівкою для раків-самітників роду діоген (Diogenes pugilator). Раніше найбільшою «житловою площею» для нього були раковини дрібного черевоногого молюску тритії (Nassarius reticulatus), і сам рак лишався теж невеликим – адже більше свого сховку вирости не можна, інакше не вдасться при небезпеці заховатися всередину. Із освоєнням раковин рапани розміри діогена значно збільшилися, відповідно до об’єму нових «комфортабельних апартаментів».

          З оригіналом можна ознайомитись тут